художника гострий погляд – уроки малювання

Стрункі, високі дерева простягли над алеєю свої химерні темні зимові гілки. Всюди лежить білий сніг. Сад незвичайно красивий і трохи таємним посту, як у чарівній казці. Він весь сяє морозним, сріблястим інеєм. Дерева здаються особливо високими, тому що внизу, на засніжених доріжках, зображені зовсім маленькі фігурки дорослих і дітей. (Див. ілюстрацію II в кінці книги.)
Так намалював ленінградський хлопчик Володя Коваль. Він дуже добре зумів показати морозний день, коли під ногами рипить сніг, а кругом тихо, не ворушачись стоять дерева, ніби боячись скинути з себе свій блискучий сніговий наряд. Легко уявити, як одного разу взимку прибіг Володя Михайлівський сад та раптом зупинився, вражений його красою. Прийшовши додому, він намалював те, що запам\’яталося йому.
Прагнення передати лініями і барвами навколишній світ з\’явилося у людини дуже давно. 30 тисяч років тому в стародавньому кам\’яному столітті люди не вміли ні читати, ні писати, але вони вміли малювати.
Людина тоді не орав землю і не сіяв, він полював на диких звірів, і його життя залежало від вдалого полювання. Тому тварини цікавили людей найбільше.
Уява людини було уражено величезними звірами, за якими він полював. В глибині печери він підбирав вугілля від згаслого багаття і в напівтемряві на стінах зображував у натуральну величину бізонів, ведмедів, оленів з гіллястими рогами.
Нас дивує мистецтво, з яким намальовані ці тварини. Гострота очей у первісної людини була вражаючою – як вірно він помічав повадки тварин, їх руху.
Первісні мисливці вірили, що зображення звірів мають магічну силу і можуть принести гарну здобич. Перед печерними малюнками вони здійснювали обряди для того, щоб полювання була вдалою.

Іноді художник малював бізона і на тілі його окреслював серце. Він навчався попа дати в це серце, стріляючи в нього з лука, як у мішень.
Не тільки тварин малювали художники кам\’яного століття. На грубих склепіннях їх жител можна побачити зображення мисливців, стріляють з лука, а іноді танцюючих людей. Важко повірити, що ці малюнки створювалися в такі далекі часи. Вони були виконані вугіллям, червоною вохрою і темно-червоним залізняком. Ці фарби люди вже тоді вміли знаходити в землі.
Вперше малюнки первісних людей були виявлені в кінці минулого століття в печерах Північної Іспанії.
Потім стали попадатися зображення тварин, вибиті на камені. На Ангарі є цілі скелі, суцільно покриті ними. Наскальні малюнки знайшли і в Африці, і в Карелії, і в багатьох інших місцях.
Під Свердловськом є Капова печера. Її назвали «Наскальний Ермітаж» з-за великої кількості малюнків на стінах.
Протягом всієї історії поруч з людиною завжди йшло мистецтво. Проходили століття, квітла життя, одна епоха змінювала іншу, але люди продовжували створювати статуї та картини, витончені вироби з кістки і дерева.
Ми звикаємо до світу, в якому живемо, і багато перестаємо помічати. А у художника гострий погляд. Він бачить те, що нам з тобою, може, й не кинеться в очі, але що дуже характерно і важливо. Художник допомагає нам пізнавати світ. В найбільш простих, здавалося б, речах, у звичайній природі, знайомої нам з дитинства, художник відкриває нову красу, і ми стоїмо перед нею уражені.
Є у художника картина Левітана «Березовий гай». В ній зображено тільки шматочок лісу – всього кілька беріз і трава. Простий, простий куточок природи. Але скільки принади в ніжних біло-рожевих стовбурах беріз, які яскраві сонячні відблиски грають на листі, на траві! Дивишся і, здається, бачиш: ось пролетіла з дзижчанням бджіл… і ніби відчуваєш, як пахне зігріта сонцем листя. І ти думаєш: «Як часто я сам бував в лісі, але ніколи не знав, що він може бути так красивий».
Давньогрецький скульптор Фідій, який жив у V столітті до нашої ери, створив статую Зевса з золота і слонової кістки. Статуя не збереглася до наших днів, але залишилися книги, в яких вона описана. З них ми дізналися, що люди, у яких було горе, приходили до статуї і знаходили розраду, дивлячись на обличчя Зевса, – таким воно було добрим і прекрасним.
Мистецтво – це світ людських почуттів і думок, і тому воно хвилює і зворушує нас.
Твори мистецтва розкривають не тільки красу природи і людини. Вони говорять і змушують нас думати про правду, про добро і зло, про несправедливості. Ймовірно, не одне покоління людей, що приходили в Третьяковську галерею, що дивилося з болем і обуренням на «Бурлаків на Волзі» Рєпіна.
І хіба не відчували вони гнів, коли стояли перед картиною Ярошенко «Усюди життя»? А який щемливим смутком наповнюється серце, коли бачиш «Владимирку» Левітана – дорогу, по якій гнали на каторгу людей, які боролися за щастя народу.
Вміння насолоджуватися мистецтвом приходить не відразу. Не відразу відкривається недосвідченому оку краса картини. Може бути, і ти проходив по залах музею, дивлячись то на один полотно, то на інший, і тебе займало лише його зміст. Але хіба це все, що є в картині?
Для того щоб краще відчути твір живопису, треба навчитися розуміти мову фарб та ліній. Адже і художнику одного натхнення мало, щоб створити витвір мистецтва. Багато років він вчиться малювати і писати фарбами.
У цій книжці ти прочитаєш про деякі особливості творчості художників, і воно стане тобі більш зрозумілим. А якщо ти малюєш сам, то ці знання допоможуть тобі в роботі.
Чотири незнайомих слова
Про картині «Мадонна з благовіщення» (див. ілюстрацію IV) все незвично для нас. Її написав італійський художник Сімоне Мартіні, який жив у XIV столітті. Він зображував мадонну \’. Це релігійний сюжет, але в ту пору все, що писали художники, було пов\’язано з релігією.
Протягом довгого періоду середньовіччя церква безмежно панувала над людьми. Вона підпорядковувала собі все життя, всі людські помисли і справи. Мистецтво служило тоді тільки для прикраси церкви і прославлення бога.
Фігура мадонни трохи видовжена, голова замріяно схилилась набік, безвольно опущена рука здається неживої. Так писали художники в XIII і XIV століттях. Вони малювали святих безтілесними: під складками їх одягів не відчувалися кістки і м\’язи, тому що художники не знали будови людського тіла. Займатися анатомією людини вважалося великим гріхом і жорстоко каралося.
Церква навчала, що бог великий, людина ж нікчемний і грішний. Він повинен страждати на землі і відмовлятися від усіх земних радощів в ім\’я загробного блаженства. Ось тому-то італійські художники в той час як ніби забули про природу. На їхніх картинах немає ні неба, ні землі, ні дерев – нічого, що нагадувало б людям про життя. Картини писалися на золотому тлі, як ікони.
Але час минав, і все поступово змінювалося. Зростали і багатіли нові міста, розвивалися ремесла.
Італійські мореплавці йшли в далекі подорожі, відкривали нові землі. Повернувшись додому, мандрівники розповідали про різних заморських країнах. Уявлення людей про навколишній світ розширилися.
І ось настала епоха Відродження. Це був період, коли наука і мистецтво досягли небувалого розквіту, коли важко було знайти в Італії людей, що захоплювалися мистецтвом.
Ставлення людини до світу, його погляд на людей, на те, що добре і що погано, називається світоглядом. В епоху Відродження, борючись зі старим, церковним, виник новий світогляд, який ми називаємо гуманізмом. Слово це походить від латинського «гуманус», що означає буквально – «людяний». Гуманізм приніс з собою любов до людини, преклоніння перед красою її тіла і величчю духу.
Нове життя вривалася в майстерні художників. Не потойбічне, а земна. Художники тепер пильно вивчали природу, прагнучи правдиво передавати її. Вони відмовилися від золотого фону. І хоча як і раніше картини писалися на релігійні теми, але вони вже були іншими. Головним у них став чоловік. В образах святих художники зображали своїх сучасників у звичайній обстановці – так, як вони бачили їх в життя.
Спочатку це було важко для художників. Їм не вистачало знань, які допомогли б їм. Природу вони зображували дуже наївно. Вони не знали законів малюнка і живопису, необхідних у роботі художника.
Зараз ти познайомишся з чотирма незнайомими словами. Деякі з них ти, можливо, чув, але значення їх було для тебе неясним.

Автор: Е. Каменєва