Введення 5 – уроки малювання
Обсяг
У 1923 році Вальтер Гропіус після одного з моїх аналітичних занять заявив, що не може нести відповідальності перед державою за мої методи навчання. Не вступаючи в суперечки, я вирішив покинути Баухауз.
У 1926 році я відкрив власну художню школу в Берліні. Живописці, графіки, архітектори і фотографи отримували в цій школі освіта протягом 2-3 років, так що мені вдавалося ознайомити їх із загальними законами художньої композиції глибше, ніж це можна було зробити протягом одного семестру на форкурсе у веймарському Баухаузі.
У 1931 році власники текстильних фабрик в Крефельде, де виробляли оксамит і шовк, мене попросили відкрити в їх місті школу художників з текстилю. Крім усього вона повинна була відповідати спеціалізації текстильного художньо-промислового училища. Поряд з художньою підготовкою студенти повинні були отримати необхід моє в цьому випадку технічна освіта. Так що протягом двох років мені довелося спільної роботи скорочувати керівництво школами в Берліні і Крефельде.
У 1934 році з-за переслідувань з боку націонал-соціалістів я закрив свою школу в Берліні. Але і в Крефельде, незважаючи на помітні успіхи школи, на мене почалися нападки. Щоб бути керівником школи, мені потрібно було оформити німецьке громадянство, чого мені зовсім не хотілося, і в 1938 році я виїхав з Крефельду.
Півроку тому мені запропонували відразу дві посади – керівника Музею прикладного мистецтва і Школи прикладного мистецтва в Цюріху, а в 1943 році додалося ще й керівництво Текстильним училищем, засновниками якого були цюріхські фабриканти шовкової промисловості. І в тій і іншій школі я вів заняття з півдня в тиждень, оскільки все інше час забирали у мене організаційні й адміністративні справи.
У цій книзі наведено студентські роботи, що відносяться до досить тривалого періоду моєї педагогічної діяльності: у моїй школі у Відні, у веймарському Баухаузі, в Школі Иттена в Берліні, в Крефельде, а також у Школі прикладного мистецтва і Текстильному училище в Цюріху.
Роботи студентів мого форкурса були широко представлені на виставці Баухауза 1923 року у Веймарі. Але, на жаль, публікації в різних випусках серії «Бау-хаузбюхер» були підготовлені без моєї участі, і коментарі до мого форкурсу виявилися неточними і неповними.
Більшість робіт, виконаних моїми учнями і представлених у цій книзі, належать до берлінського періоду, але це не означає, що такі ж або схожі завдання не виконувалися у Відні, Веймарі, Крефельде і Цюріху.
У моєму «Щоденнику», размноженном в 1930 році в берлінській Школі, були поміщені численні малюнки та репродукції картин, що розкривають проблематику формо – і цветообразования, з якою мені довелося зіткнутися як живописця і педагога.
Оскільки моя теорія кольору була викладена в книзі «Мистецтво кольору», що вийшла в 1961 році, то я торкаюся тут цих проблем лише коротко.
Ця книга не призначена для прямого повторення даних прикладів. Її не треба сприймати навчальним посібником, а ілюстрації механічно використовувати як тематичну добірку до занять. Головне в ній – це мій метод і педагогічний підхід.
Девізом першої виставки робіт моїх учнів, що відкрилася в 1918 році, були слова Лао Цзи:
Тридцять спиць з\’єднані однією віссю, але саме порожнеча між ними становить суть колеса. Горщик ліплять з глини, але саме порожнеча в ньому
складає суть горщика. Будинок будується з стін з вікнами і дверима, але саме порожнеча в ньому становить суть будинку. Загальний принцип: матеріальне – корисно, нематеріальне – суть буття.
Автор: Йоханнес ІТТЕН