Як хочеться, що б не було неправди на землі
“Правду говорити легко і приємно” – з Книги книг.
“Рукописи не горять” – це цитата з того ж джерела, на випадок, якщо читач накинеться на нижчевикладене, а в руках його раптом виявляться сірники.
Якщо перефразувати почасти назву теми і переконвертувати її позитивний полюс, то вона прийме такий вигляд: “Як хочеться, що б на землі ми стикалися тільки з правдою”. Не знаю, наскільки протилежні з енергетичної точки зору категорії “правда” і “неправда”, але вступ якесь ніяке та обрисовалось. Скажу по секрету, що для мене найвпливовіші коливання в повітрі відбуваються після обертання мантри аааа-оооо-уууу-м, ну та мова зовсім не про це. Чомусь відразу хочеться згадати той момент із своєю страшною, як наші асиметричні особи, життя, коли мені доводилося лукавити, лисить, прибріхувати, з опущеною головою розглядаючи чиїсь розв\’язані, із застиглими корочками сірої бруду черевики. Дитинство дитинством, а в міру дорослішання ці невинні та не до кінця усвідомлені неправди набувають більш суворі і колючі форми, як то: брехня, наклеп, блеф. Людей, у яких на язиці те, що і в голові обзивають прямолінійними і неделікатними, в специфічних випадках грубо “блондинками”.
Але в цій дурості чи що, невмінні під час підібрати брехливий жест, таїться автентичність людської натури і невинність (тут для порівняння спонтанний уривок недобитого романтика*: як кришталево чиста і прозора роса на м\’яких зелених стеблах запашної трави в рожевих променях сонця над разюче ідеальної смугою горизонту сонця..ммм). Не обов\’язково бути євнухом або розмазнею, щоб не жити за принципом “не наебешь – не проживеш”. Але так трапляється, що за брехню ти шановний, а за правду зневажаються. По мені так це один з страхів, який не дозволяє до кінця резонувати зі своєю совістю в громадських місцях. Ну навіть коли не перед ким випендрюватися, карликова особистість все одно знаходить випадок, щоб її гнила душа розповсюджувала їдкі міазми брехні (Вау!**). Звичайно я за таку неправду, з якої можна вивудити гумор. Гумор, він згладжує будь шорсткості, за яким можна сміливо пускати шовкову хустку, і бути впевненим, що він не зачепиться ні за що і не порветься.
Наприклад, уривок з “Афоні”, з якого маю звичку сміятися.
-Добрий вечір! А Афоня будинку?
-Він на картоплю поїхав..
-Дивно, я тільки що бачив його у вікні.
-Хм, дійсно дивно..(проходять обидва в кімнату)..О! Так ти тут! А я не помітив, як ти увійшов! Афонь, а ти давно приїхав?
-Вчора..
(Сміюся).
Фільм, фільм, фільм! Напевно, якщо б неправди на землі апріорі не було, то картина відповідала німого кинУ, так як будь-яка висловлена думка є брехня (Чарлі Чарлі, смішний дивак***). Але це все філософія і чергова теорія відносності, а я знову не в темі. Що, якщо дійсно починати подрессировывать себе зі світлого децтва: не затирати лезом двійки в щоденниках, не мати в будинку собак, які собачого корму краще зошити з домашньою роботою з математики, і по дорозі в школу не зустрічати доброго чарівника, угощающего тебе 500 ескімо? Люди гарцювали б по тротуарах, аки музичні листівки, грають в такт сердець. Молодятам не доводилося б перекручувати вперед всю свою пов\’язану таємними узами життя, розповідаючи вже в першу шлюбну ніч про всіх своїх девиациях. Все б так і ходили з перламутровими гудзиками та крильцями. Мені здається, тільки один пункт ніяк не можна було б підвести під загальний знаменник. Ну от коли у тебе нелінійна хода, з вуст пахне далеко не жовтцям і в очах твоїх світова скорбота, а тебе раптом запитують: “Не п\’яний ти?”, ти, запнувшись, але з гордістю відповіси “Ні!”. Тут нічого не вдієш, тут інстинкт.
Вообщем, наговорив я всяких дурниць, але головну думку залишив під кінець: Прибріхувати можна у всьому, головне щоб це було з почуттям, з толком, з розстановкою, але ось, як мені здається, любов не терпить враков, тут вже хочеш не хочеш, а чи листівкою.
Примітки:
*Він же автор
**Емоція автора
***Наспівує
Ніс пургу Ринд
Спеціально для
ДейФан